Як стати донором крові. Розповідь друга

Зовсім нещодавно ми у публікації «Не залишились осторонь чужої біди» розповідали, як наша колега Юлія Мітяй – старший судовий експерт сектору фізико-хімічних досліджень відділу досліджень наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів Кіровоградського НДЕКЦ МВС вперше у своєму житті здавала кров. Особливістю цієї розповіді, крім слова «вперше», було те, що Юля має найрідкісну групу крові — АВ (ІV) (Rh−) (в народі – «четверта мінус»).

Зараз ми хочемо розповісти про іншу свою колегу, яка нещодавно теж вперше  у своєму житті стала донором крові. Але якщо Юля знала про свою групу крові, то теперішня героїня нашої розповіді — Яна Пильникова — завідувач сектору автотоварознавчих досліджень відділу товарознавчих, гемологічних економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності Кіровоградського НДЕКЦ МВС, навіть не знала цю інформацію. З її слів, так сталося, що життя до недавнього часу не змушувало до встановлення групи крові, і ця тема її обходила.

Лише коли в групі Кіровоградського НДЕКЦ МВС в одному із месенджерів  вона читала повідомлення про пошук донорів, стала задумуватися над цим. І ось нещодавно Яна відвідала Кіровоградську обласну станцію переливання крові, пройшла всі необхідні процедури і з подивом дізналася, що у неї одна з найрідкісних груп — АВ (ІV) (Rh+) (в народі – «четверта плюс»)!

Зі слів Яни, в її сім’ї ні в кого не було такої групи крові, тому завжди вважала (а чому – навіть сама не знає!) що у неї «звичайна, як у всіх». «Якби я знала про це, то вже б давно задумалась про донорство»  — говорить Яна – «Досить часто зіштовхувалася з повідомленнями про пошук донорів, але постійно стримували декілька факторів – по-перше, як вже зазначалося, не знала свою групу крові (а в повідомленнях зазвичай вказується конкретна необхідна), а по друге – не те, щоб лякала, але була невідома сама процедура  — куди звертатися, як це відбувається, які наслідки тощо».

Хочемо зазначити, що Яна є досвідченим фахівцем, яка за час своєї професійної кар’єри неодноразово виїздила на огляд місця події, тому здивувати чи чимось злякати її — буде дуже й дуже важко.

Тож коли в чергове пролунав заклик про допомогу, а серед колег відгукнулися навіть ті, хто перебував у відпустці (ми писали про це у публікації «Чергове звернення про допомогу — в чергове колектив відгукнувся на прохання»), вирішила спробувати і запропонувати свої послуги.

Сама донація крові, зі слів Яни, відбулася просто й буденно – напевне, завдяки чуйності і старанням колективу Кіровоградської обласної станції переливання крові (в чергове дякуємо їм за це!) – «На наполегливі прохання Олі та Лілі (запам’ятала лише імена працівниць, які були задіяні в процедурі та постійно «крутилися» біля неї) залишитись та відпочити, як того вимагають правила, я таки встала з крісла та спокійно спустилася до реєстратури, жодних ознак погіршень стану здоров’я чи самопочуття не відчула, навіть не думала, що все так відбудеться швидко! Навіть синець на руці не з’явився (хоч цим лякали)! Тепер жалкую, що не долучилася до цієї потрібної справи раніше. У першу чергу – це гарне відчуття того, що змогла допомогти невідомій людині, зробила корисну справу – хай як це не звучить пафосно, але це дійсно так!».

Ми горді за нашу колегу і вдячні їй, сподіваємося, що Яна тепер завжди буде долучатися до донорства крові. Також сподіваємося, що наша розповідь спонукає й інших наших колег чи наших читачів  — загалом всіх, хто це може робити за станом здоров’я але цього не робить, поділитися своєю кров’ю, можливо, при цьому врятувавши комусь життя – подумайте над цим, це не важко, це не страшно – це потрібно просто усвідомити і захотіти.