Як стати донором крові. Розповідь четверта

Сьогодні  — вже четверта розповідь про наших колег, які вперше стали донором крові, і знову  мова піде про представницю прекрасної статі. Чому так відбувається? Ну напевне тому, що всі чоловіки нашого Центру, у яких не має протипоказань щодо донорства, у зв’язку із частими зверненнями про допомогу до Кіровоградського НДЕКЦ МВС вже й не зможуть назвати дату своєї першої донації. Для більшості з них — це звичайна, буденна справа – «Здати кров? На завтра? Без проблем. Керівництво в курсі? Добре, як готуватися – знаю, о дев’ятій буду на місці!».  Ось і все…

По інакшому це відбувається в колег, хто здає кров вперше. У кожного з них — свій шлях до донорства, який ми постійно намагаємося донести до широкого загалу. Тож навіть вийшов своєрідний цикл таких розповідей. Сьогоднішня наша героїня — Наталія Пасічник — судовий експерт сектору почеркознавчих досліджень відділу криміналістичних видів досліджень Кіровоградського НДЕКЦ МВС , яка нещодавно вперше в житті здала кров, так розповідає про свій перший досвід кроводачі:

«Так сталося у моєму житті, що тема здачі крові чи такої необхідності якось майже не торкалася моєї сім’ї. У нас усіх – у мене, у чоловіка та двох доньок – однакова група крові – «перша негативна». Чоловік працює в поліції, тому він періодично здає кров, бо теж досить часто родичі хворих звертаються зі своєю бідою до правоохоронців і зрозуміло чому. Про це я звичайно знала, бо в переддень кроводачі йому потрібна була особлива дієта. Але якось так особливо деталями не цікавилася – допомагає людям – той добре, хоча завжди підтримувала його в цьому! Проте коли в останній час мої колеги все частіше виїздили на здачу крові, навіть ті, що перебували у відпустках – я задумалася з цього приводу.  По-перше, вирішила перевірити себе – «А чи зможу?» (хоча в цьому майже не сумнівалася!). По-друге – я можу бути донором – то чого я не допомагаю людям, тим більше у мене група крові, яка досить рідко зустрічається? Ну і по третє – моя безпосередня колега — Юлія Носенко — судовий експерт групи технічних досліджень документів та обліку, постійно здає кров, і говорить про це так буденно і просто, ніби про якусь косметичну процедуру! Вважаю, що саме її приклад і багатьох моїх колег став вирішальним у прийнятті рішення про здачу крові!»

Ми вже не раз писали такі слова – «Сама процедура донації пройшла без будь-яких ускладнень» — але це дійсно так, зі слів Наталії, «жодного навіть натяку на запаморочення чи ще чогось – встала з крісла, подякувала сестричкам за турботу та пішла до реєстратури. Ніби нічого особливого й не сталося. Проте десь там, глибоко в душі, заворушилася якась нотка чи то гордості за свій вчинок, чи то радості за те, що хоч таким чином можу допомогти людям! Не бачу жодних перепон у тому, щоб і надалі здавати кров, закликаю всіх це робити на постійній основі!».

Ми ж в чергове напишемо фразу, якою вже традиційно закінчуємо свої розповіді про колег-донорів: «Дякуємо працівникам Кіровоградської обласної станції переливання крові за чуйність, увагу, відповідальність – коли б наші колеги не відвідували їхню установу – ми впевнені, що все пройде максимально швидко, комфортно і безпечно»!