Як стати донором. Розповідь п’ята

У попередніх публікаціях ми розповідали про наших «донорів-початківців» — Юлю МітяйЯну Пильникову, Лілію Рой та Наталію Пасічник – у кожної з них своя історія «чому» і своя перша донація. Ми не будемо повторюватися —  чому так багато приділяємо уваги даному питанню, чому наші дописи на даний час тільки про прекрасних представниць нашого колективу – про все це вже було нами не раз сказано, просимо просто перейти за посиланнями.

Сьогодні – наша п’ята розповідь про наших колег, які вперше у своєму житті стали донорами крові. Олена Луговська — старший судовий експерт групи технічних досліджень документів та обліку Кіровоградського НДЕКЦ МВС, активно приймає участь у житті колективу, неодноразово була героїнею наших розповідей, є автором декількох наукових публікацій, має кваліфікацію судового експерта на право проведення 7 видів судових експертиз – одним словом, хороша колега і фахівець своєї справи.

Про свій перший крок до донорства крові вона розповідає так:

«Досить часто в соцмережах чи в оголошеннях в ЗМІ я бачила прохання про здачу крові для хворих. Не те, що б це мене зовсім не зачіпало – і робила репости повідомлень, і в міру можливостей намагалася допомогти фінансово, але… якось навіть не задумувалася, що я сама можу це зробити, а не сподіватися, що знайдуться охочі і хтось допоможе…

Що зупиняло? Точної відповіді не буде. Виду крові не боюся, бо за роки служби в правоохоронних органах сотні разів виїздила в якості експерта-криміналіста на різноманітні події (надивилася всього), тому це точно не стримувало, якихось медичних маніпуляцій – теж. Скоріше всього певним стримуючим фактором була така собі інформація, що «донорство є шкідливим для здоров’я, особливо для дівчат» (звідки це в мене – навіть не можу сказати!), а можливо – чекала підходящого випадку, коли мене прямо попросять це зробити, або ж не було такої людини, яка мені все б розповіла та показала, як це робиться, куди йти, як готуватися… А взагалі то думаю – що все разом!

Ну а допомогла мені прийняти таке просте і, водночас, не просте рішення моя колега і подруга – Юлія Носенко. Мене завжди дивувало не стільки те, що вона регулярно здає кров, а як те, що вона так просто і буденно розповідає про процедуру здачі крові, ніби про якесь відвідування косметичного салону! Ну а вирішальним фактором став останній випадок, коли Юля відгукнулася на  прохання про допомогу хворій дитині, яке побачила в себе на сторінці в соцмережі, проявила ініціативу, все організувала, знайшла ще одного нашого колегу з необхідною групою крові – Ігоря Артема, і вони разом здали кров.  

Виявляється, їй це для чогось було потрібно?

Тому коли в чергове пролунало оголошення про необхідність здачі крові  — я зголосилася.

На відміну від моїх колег я не можу сказати, що процедура донації пройшла для мене геть без проблем – скоріш за все через неправильну підготовку (боялася, що не дотримаюсь дієти – тому взагалі вранці не поснідала!) вже після самої процедури трішки закрутилася голова, проте буквально через декілька хвилин самопочуття відновилося, я навіть спокійно відпрацювала свій робочий день, якихось проблем більше не виникало.

Вирішила для себе, що буду і надалі здавати кров, тим більше що від працівників станції вислухала цілу лекцію щодо корисності та безпечності такої процедури для донора!».

Нам залишається лише підтримати нашу колегу в її прагненні, і в чергове подякувати працівникам Кіровоградської обласної станції переливання крові  за чуйність, увагу, відповідальність – коли б наші колеги не відвідували їхню установу – ми впевнені, що все пройде максимально швидко, комфортно і безпечно!