Сьогодні ми вшановуємо одну з найтрагічніших сторінок в історії України – примусову депортацію кримськотатарського народу, здійснену сталінським режимом 18 травня 1944 року. Упродовж кількох днів з рідного Криму було насильно виселено понад 190 тисяч людей жінок, дітей, людей похилого віку – увесь народ був просто оголошений “посіпаками нацистів”. Тисячі з них загинули в дорозі та на чужині, зникли безвісти або загинули внаслідок тяжких умов заслання.
Цей день – не лише день жалоби, але й нагадування про злочини тоталітаризму, про ціну, яку платить народ за так званий «політичний нейтралітет», який в нашому народі прозвали «моя хата скраю», і про те, чому ми ніколи не повинні допустити їх повторення.
Сьогодні ми також згадуємо всіх жертв політичних репресій в Україні – тих, кого знищували за слово, думку, походження, віру. Їхні долі – наш біль, наша історія і наш обов’язок – пам’ятати.
Сьогодні ми знову боремося з цим самим ворогом – безжальним та брехливим, який не рахує ні свої, а ні чужі втрати, через кров та трупи лізе в чужу землю – грабувати, нищити, принижувати, завойовувати…
Ми схиляємо голови в пошані до пам’яті загиблих…
Ми солідарні з усіма, хто пережив ці трагедії, хто втратив родини, рідну землю і право на правду.
Пам’ятаємо.
Шануємо.
Боремось за справедливість.
Перемога – за нами!