22 червня Україна схиляє голову у скорботі за мільйонами людей, чиї життя забрала найкривавіша війна ХХ століття. Ця дата нагадує нам про страшну ціну, яку український народ заплатив за право жити на своїй землі, про зруйновані міста і села, про понівечені долі та незліченні людські втрати.
Протягом десятиліть після завершення Другої світової війни світ намагався винести головний урок із пережитої трагедії – «Ніколи знову». Ці слова стали символом пам’яті, застереженням для майбутніх поколінь і спільною обіцянкою людства не допустити повторення жахіть війни.
Проте сьогодні, коли Україна вже п’ятий рік веде повномасштабну боротьбу проти російської агресії, ми стали свідками того, як цинічне гасло «можем павтаріть!» перетворилося на реальну загрозу для миру та безпеки в Європі. Те, що мало залишитися на сторінках історії як пересторога, було піднесене агресором до рівня державної ідеології.
Московія знову принесла на українську землю те, від чого світ прагнув уберегти майбутні покоління: масові руйнування, примусове переселення людей, катування, вбивства мирного населення, ракетні удари по житлових кварталах, лікарнях, школах та об’єктах критичної інфраструктури. Сьогодні українці щодня переживають те, про що раніше читали лише в підручниках історії.
У цей день ми вшановуємо пам’ять усіх жертв війни – тих, хто загинув під час Другої світової, і тих, чиї життя забрала сучасна російсько-українська війна. Ми пам’ятаємо кожного воїна, кожну дитину, кожного цивільного, який став жертвою агресії та насильства.
Пам’ять про минуле зобов’язує нас бути сильними сьогодні. Захищаючи свою державу, українці відстоюють не лише власну свободу, а й ті цінності, які народилися з попелу Другої світової війни: право народів на мирне життя, людську гідність, свободу та незалежність.
Схиляємо голови перед усіма жертвами війни…
Вічна пам’ять загиблим…
Честь і слава тим, хто сьогодні боронить Україну та не дозволяє трагедіям минулого повторитися знову!